Збаразький замок.

Фортифікаційна оборонна споруда у мальовничому містечку Збараж належить до шедеврів замкового мистецтва Тернопільщини. Це одночасно і палац і фортеця. Красивий і міцний він пережив не одну облогу та дійшов до наших днів неоціненною пам’яткою архітектури краю XVII століття.
                               Єжи та Криштоф – брати, які заснували замок
Будівництво замку у Збаражі було справою двох братів – Юрія та Христофора. Цей князівський рід можна назвати українсько-литовсько-польським. Різні його представники були управителями, королівськими писарями та дворянами, старостами. Прізвище Збаразькі пішло від назви відомого міста Збаража.
Князі Криштоф і Юрій були дуже багатими. Вони навчались в Італії, слухали лекції Галілео Галілея. У зрілому віці обоє прийняли католицизм. Та ні один не був одруженим і не залишив нащадків. Тож після смерті братів збудований у Збаражі замок перейшов до найближчих родичів засновників.
Замок будували лише 5 років (з 1626 по 1631 рік).



У свої перші дні він виглядав дещо не так, як зараз. Це бувла будівля типу “palazzo in fortezza” (палац у фортеці). Укріплення його відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва. Двоповерхова в’їзна брама була одноповерховою, бастіони були вищими. А під землею довгі ходи вели від палацу до криниці, а далі – у місто.
                                  Резиденція Вишневецьких
Родина Вишневецьких успадкувала маєток у 1636 році. Приділяючи багато уваги саме захисній функції будівлі, Вишневецькі укріплюють фортецю, зміцнюючи оборонні стіни.
Але це не врятувало її від руйнувань під час Визвольної війни та через три десятиліття від турецької навали. Перша звільнила володіння від польського панування. Замок взяли козаки, заплативши за переможну битву смертю Нестора Морозенка та важким пораненням Івана Богуна.
То були важкі часи. “Жахливе видовище в місті: війська і народ, в ньому запертий, позбувшись людського харчу, вже більше як місяць живилися самим м’ясом кінським, собачим, котячим та мишачим; а тепер живляться всілякими шкурами та ременями і навіть їдять взуття своє ремінне; і самого Князя Вишневецького знайшли при гоєнні ним ран своїх, як живився він юшкою з мишачим м’ясом звареною…” – так описується семитижнева облога Збаразького замку в «Історія русів».
Пізніше турки нищили замок вогнем, а що не згоріло – руйнували самостійно. Після такого збаразькі укріплення взявся відновлювати сам Байда Вишневецький.
Дмитро отримав розкішний і могутній замок у спадок. А згодом зробив його своєю особистою резиденцією.
                                               Проклятий
Рід Вишневецьких відомий не одним іменем. Нащадком славного Байди був не менш цікавий Ієримія. Ця горезвісна постать увійшла в історію як нещадний борець проти релігії свого роду – православ’я.
Хтось каже, що Ієремію мати прокляла ще у дитинстві. Вона, Раїна Могилянка, була ревною сповідницею православної віри, яка будувала церкви і монастирі. Інші розповідають, що прокляття перейшло від матері на сина волею випадку, коли та заклинала кожного, хто наважиться зрадити святу православну віру. Слова княгині були записані 1610 року у спеціальному акті.
Та чи відала жінка, що колись її рідний син стане на «шлях зла». Ієремія Вишневецький прийняв католицтво відразу після смерті батьків і відтоді взявся нищити «ворожі» храми, раніше ними збудовані. Не наважився підняти руку лиш на одну церкву – ту, де покоївся прах Раїни Могилянки. Куполи церкви і зараз можна побачити із подвір’я Збаразького замку.

Генеологічне дерево Вишневецьких сьогодні можна побачити в експозиції замку, на стінах висять портрети князів та княгинь. Через прокляття, чи просто волею долі, та родовід Вишневецьких скоро перервався. Спадкоємці Яреми або вмирали в ранньому дитинстві, або з інших причин так і не змогли продовжити рід.

                                         Найгірші часи
Тож після Вишневецький замок перейшов у власність Потоцьких і був резиденцією цього роду аж до середини ХІХ століття. За цей час московські війська двічі руйнували архітектурну пам’ятку. У рамках першого їхнього завойовницького «візиту» побував у Збаражі і цар Петро І.
Останнім власником Збаразького замку був кіцманський нотар Тадеуш Нементовський. Він дбав про історичну будівлю, частково реставрував її за свій кошт. Та, на жаль незадовго сюди знову навідались московіти. І знову поруйнували замок: висадили в повітря каземати, понівечили замок, розібравши дах і стелю просто на дрова.
Після Другої світової війни від фортеці залишилися хіба каркас і деякі фрагменти оборонних мурів, каміння з яких потім розібрали на будівництво радянських ферм. У перші роки незалежності замковий комплекс у Збаражі було оголошено історико-архітектурним заповідником.
                                   Екстер’єр та нтер’єр
До нашого часу Збаразький замок дійшов у прекрасному стані. Вхід на територію середньовічної пам’ятки лежить через бетонний міст. Замок квадратний з формою, з надбрамною баштою і палацом, оточений ровами й валами. Подвір’я з обох сторін оперізують будівлі казематів. В‘їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П‘ятигранні бастіони збереглись лише частково. Раніше у кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір‘ям.
На велетенському килимі із зелені та каменю, ніби іграшковий будиночок принцеси, розмістився прекрасний ренесансний палац. Палати двоповерхової будівлі служать виставковими залами. Стародруки і рукописні книги, предмети інтер’єрів релігійних споруд XVII – XIX століть, колекційна зброя та лицарські обладунки…. Експозиція вишивки, археології, етнографії, ремесла краю, творів сакрального мистецтва, нумізматики, органний зал, тощо. Загалом тут відкрито більше 25 виставкових залів. А у підземеллях охочих побачити «темний бік» життя замку чекають темниці із знаряддями середньовічних тортур.